Дезинфекція
(від французького слова des — заперечення, і латинського infectio — інфекція) —
це знищення в середовищі, що оточує людину, патогенних мікроорганізмів
(бактерій, вірусів, рикетсій, найпростіших, грибів? токсинів), їх переносників
(комах, кліщів), а також гризунів. При дезинфекції або знезаражуванні
знищуються в основному патогенні мікроорганізми. Цим дезинфекція відрізняється
від стерилізації, при якій знищуються всі види мікроорганізмів і їх спори.
Мета
дезинфекції — знищити збудника інфекції в середовищі, що оточує людину ( в
приміщенні, на предметах обстановки, на посуді, білизні, одязі, виділеннях
хворого тощо).
Для
проведення дезинфекції необхідно знати: 1) що підлягає знезараженню; 2) коли
необхідно провести дезинфекцію; 3) чим провести дезинфекцію; 4) як здійснити
дезинфекцію.
Розділи
дезинфекції:
1 — власне дезинфекція — знищення патогенних
мікроорганізмів;
2 — дезинсекція — знищення переносників
захворювань (комах, кліщів);
3 — дератизація — знищення гризунів;
4 — стерилізація — знищення всіх
мікроорганізмів.
Розрізняють
два види дезинфекції:
вогнищеву і профілактичну.
Вогнищева
дезинфекція, залежно від того, на якому етапі передачі збудника інфекції вона
проводиться, поділяється на поточну,заключну та профілактичну.
Поточна
дезинфекція проводиться у вогнищі інфекції в присутності хворого чи
бацилоносія. Мета поточної дезинфекції: негайне знищення збудника інфекції
після його виведення з організму хворого чи носія з метою запобігання
розсіюванню збудника в навколишньому середовищі.
Заключна
дезинфекція проводиться у вогнищі інфекції після ізоляції хворого чи
бацилоносія. її мета: повне знезаражування об'єктів, які могли бути заражені
збудником інфекції.
Профілактична
дезинфекція проводиться постійно, незалежно від наявності джерела інфекційного
захворювання. Мета профілактичної дезинфекції: запобігти виникненню і поширенню
інфекційного захворювання та накопиченню збудника захворювання в навколишньому
середовищі.
Методи
дезинфекції. Під час проведення дезинфекції користуються двома основними
методами: фізичним та хімічним. Проте цей поділ умовний. Можна виділити ще
третій метод дезинфекції — комбінований, при якому фізичні та хімічні методи
знезаражування застосовують одночасно (наприклад, прання білизни в гарячій воді
з милом) або послідовно один за одним (наприклад, підготовка рук хірургічного
персоналу до операції проводиться в два етапи — механічна очистка шкіри рук з
милом, щіткою, теплою водою та дезинфекція рук різними дезинфікуючими
засобами). Крім того, в практиці використовують частіше комбінації різних
речовин чи користуються різними дезинфікуючими засобами в певній послідовності.
ФІЗИЧНІ
МЕТОДИ ДЕЗИНФЕКЦІЇ
Фізичні
методи знезаражування проводять за допомогою механічних, термічних та
променевих засобів.
Механічні
методи знезаражування забезпечують видалення, але не знищення мікроорганізмів.
При цьому з приміщення і предметів видаляють пил, бруд, різні жирові та білкові
крупинки, а разом з ними значну кількість мікроорганізмів. Механічні засоби
знезаражування включають чистку, протирання, миття, прання, вибивання,
витрушування, підмітання, фільтрацію, провітрювання та вентиляцію приміщення.
Особливо
ефективне застосування пилососів. При цьому разом з пилом видаляється 98 %
мікроорганізмів.
Витрушування
широко застосовують при гігієнічному прибиранні. Однак воно не вважається
раціональним, оскільки не дає змоги досягти повного видалення мікрофлори, а
особа, яка проводить витрушування, піддається небезпеці зараження.
Вентиляція,
в тому числі й провітрювання приміщення, сприяє різкому зниженню вмісту
мікрофлори в повітрі, причому тим більше, чим більша різниця температури
зовнішнього та внутрішнього повітря. Однак швидкість провітрювання приміщень
через кватирки, вікна, фрамуги залежить від ряду умов, які важко регулюються.
Тому вентиляцію приміщень використовують у дезинфекційній практиці як
допоміжний захід за умови, що її тривалість буде не меншою ніж 30—60 хв. При
цьому відбувається практично повне заміщення повітря в приміщенні зовнішнім
повітрям, яке не містить патогенних мікроорганізмів.
Добрі
результати дає кондиціювання повітря. Кондиціонер подає у приміщення чисте
профільтроване повітря певної температури і вологості.
Для
механічної очистки води, повітря та інших середовищ широко використовують
фільтрацію.
Термічні
методи знезаражування ґрунтуються на застосуванні високих та низьких
температур, а саме використання гарячого повітря, гарячої води, водної пари,
кип'ятіння, пастеризації, спалювання, обпалювання, прожарювання, заморожування
та висушування.
Дезинфекція
гарячим повітрям при температурі 150— 180 °С протягом 1,5—2 год надійно вбиває
мікроорганізми, її застосовують у повітряних стерилізаторах для обробки
металевого інструментарію, виробів зі скла тощо. Гаряче повітря в дезинфікуючих
камерах використовують для дезинфекції одягу, постелі (ковдра, подушка, матрац)
та інших речей.
Прасування
білизни також є дезинфекційним заходом. При тривалому прасуванні температура в
товщі матеріалу досягає 100—180°С. При такій температурі гинуть навіть
вегетативні форми мікроорганізмів. Прасувати речі треба з обох боків. Однак
слід пам'ятати, що гаряче повітря менш ефективне за водяну пару, оскільки діє в
основному поверхнево.
Водяна пара
проникає у глиб предметів, і тому її застосування є найбільш ефективним
дезинфекційним заходом. Пара широко використовується в дезинфекційних камерах
для знезаражування одягу, постільних речей тощо. В парових стерилізаторах
(автоклавах) її застосовують для знезаражування та стерилізації
перев'язувального матеріалу та інструментарію. В дезинфекційних та стерилізаційних
апаратах використовують насичену водяну пару під певним тиском. Насиченою парою
називають пару, температура якої дорівнює температурі киплячої води. При
стиканні насиченої водяної пари з предметами, температура яких на поверхні та в
глибині нижча за температуру пари, відбувається перетворення водяної пари у
воду з виділенням великої кількості тепла. Якщо предмети пористі, пара може
проникати в їх товщу.
Гаряча вода
при температурі 60—100 °С з розчиненими в ній миючими засобами використовується
для прання білизни та механічного видалення оруду разом з мікроорганізмами під
час прибирання приміщень. Усі патогенні вегетативні форми мікроорганізмів не
витримують нагрівання при 80 °С більше ніж 2,5 хв, а більшість з них гине при
температурі 60-70 °С протягом 30 хв.
Порівняно
надійним методом дезинфекції є кип'ятіння при температурі 100°С. Предмет, який
підлягає дезинфекції, поміщають у холодну воду, нагрівають її і кип'ятять 15—
30 хв з моменту закипання води. Для видалення бруду доцільно додавати 1—2 %
розчин соди або звичайні миючі засоби. Цим методом знезаражують посуд, предмети
догляду за хворим, білизну тощо.
Пастеризація
— це прогрівання різних харчових продуктів при температурі 70—80 °С протягом ЗО
хв. При цьому гинуть тільки вегетативні форми мікробів. Існують й інші режими
пастеризації, наприклад, прогрівання до температури 90 °С протягом 3 хв.
Спалювання є
надійним методом знищення мікроорганізмів. Йому підлягають інфіковані малоцінні
предмети, які не можна знезаразити іншими методами (папір, ганчір'я, сміття,
залишки їжі, трупи тварин, які загинули від небезпечної інфекції,
перев'язувальний матеріал, дренажі, тампони тощо). Проводять спалювання в
спеціальних печах, ямах чи на багаттях.
Обпалювання
застосовують у бактеріологічній практиці при необхідності знезаразити голки,
лабораторні петлі, ватяні корки для закривання пробірок та ін. Проводять
обпалювання на полум'ї спиртової або газової горілки, а також паяльної лампи.
Штучне
заморожування патогенних мікроорганізмів до -270 °С, тобто до температури, близької
до абсолютного нуля, не спричиняє їх загибелі. Однак з часом кількість
мікроорганізмів, що знаходяться в замороженому стані, зменшується. Низькі
температури широко використовують для консервування продуктів у харчовій
промисловості, а також у мікробіології для тривалого зберігання культур
патогенних мікроорганізмів. У дезинфекційній практиці холод широкого
застосування не знайшов.
Висушування.
Велика кількість патогенних мікроорганізмів під впливом тривалого висушування
гине. Швидкість відмирання залежить від виду збудника.
Променеві
засоби знезаражування — це застосування сонячного світла, ультрафіолетових
променів, радіоактивного випромінювання.
Прямі
сонячні промені згубно діють на багатьох збудників інфекційних захворювань.
Особливо чутливі до них збудники дизентерії, черевного тифу, паратифів, холери,
менш чутливі мікобактерії туберкульозу та ін. Однак застосування сонячних
променів залежить від пори року, погоди та інших причин, які важко
контролювати. Тому цей метод дезинфекції може застосовуватись як допоміжний.
Ультрафіолетове
опромінення використовують для знезаражування повітря приміщень операційних,
перев'язочних, пологових будинків, дитячих лікарень тощо з метою запобігання
виникненню внутрішньолікарняної інфекції. Для цього над входом у приміщення
встановлюють спеціальні бактерицидні лампи, які включають, коли в приміщенні
відсутні працівники.
Радіоактивне
випромінювання згубно діє на всі види мікроорганізмів та їхні спори. Тому деякі
види радіоактивного (іонізуючого) випромінювання застосовують для стерилізації
й дезинфекції. Найчастіше іонізуючим випромінюванням у заводських умовах
стерилізують інструменти для одноразового використання.
Ультразвук —
акустичні коливання частотою від 2*104 до 2*106 Гц. У деяких галузях їх
застосовують для дезинфекції, стерилізації медичних інструментів, аптечного та
лабораторного посуду.
ХІМІЧНІ
МЕТОДИ ДЕЗИНФЕКЦІЇ
Хімічні
методи дезинфекції знайшли найширше застосування в практиці. В їх основі лежить
використання різних хімічних речовин, які вбивають мікроорганізми на поверхні
та всередині різних об'єктів і предметів навколишнього середовища. Для
дезинфекції застосовують лише такі хімічні препарати, які мають здатність
швидко і пагубно діяти на мікроорганізми. Слід пам'ятати, що хімічні речовини
можуть мати різну дію на мікроорганізми: бактерицидну — здатність вбивати
бактерії, бактеріостатичну — пригнічувати їх життєдіяльність, спороцидну — здатність
вбивати спори, віруліцидну — здатність вбивати віруси, фунгіцидну — здатність
вбивати гриби. Звичайно, різні хімічні препарати мають різну силу для знищення
мікробів. Процес знищення мікробів під час дезинфекції відбувається поступово і
залежить від багатьох факторів. Серед мікробів є дуже стійкі форми, які не
піддаються відразу дії дезинфікуючого засобу, інша мікрофлора при таких самих
умовах гине відразу. Дезинфікуючі речовини різняться між собою хімічною
структурою, а отже, і вибірковою дією на складові елементи клітин. Зокрема,
хлор та хлорвмісні препарати, перекис водню та інші, вступаючи у взаємодію з
протеїнами клітин, дають реакцію окислення. Мінеральні кислоти і луги руйнують
клітину своїми водневими та гідроксильними іонами, спричиняючи гідроліз. Солі
важких металів проникають у клітини, діють на білки і ведуть до утворення
солей-альбумінатів. Феноли денатурують білки і спричиняють реакцію їх
коагуляції.
Серед
хімічних дезинфікуючих речовин виділяють засоби м'якої дезинфекції, які
використовують для дезинфекції шкіри, одягу, білизни, і засоби сильної
дезинфекції, які використовують для знезаражування дуже забруднених матеріалів
(взуття, туалетів, підкладних суден, раковин) і виділень (гній, кал, сеча,
харкотиння, блювотні маси), а також засоби для дезинфекції приміщень і наявних
у них предметів та засоби для дезинфекції повітря. Слід зазначити, що
універсального дезинфікуючого засобу немає. Використання засобів визначається
метою їх застосування.
Усі
дезинфікуючі речовини повинні задовольняти такі вимоги:
1) швидко і повністю розчинятись у воді або
добре змішуватись з нею, утворюючи стійкі емульсії;
2) діяти
швидко і в малих концентраціях;
3)
забезпечувати знезаражуючу дію навіть при наявності органічних речовин, таких
як кров, сеча, харкотиння;
4) бути
достатньо стійкими при зберіганні;
5) бути малотоксичними для людей;
6) бути доступними і дешевими у виробництві,
зручними для транспортування та зберігання.
Необхідність
застосування дезинфікуючих речовин у вигляді водних розчинів зумовлена тим, що
дрібні крапельки рідини, які містять дезинфікуючі засоби, легко і швидко
адсорбуються оболонкою мікробної клітини. Крім цього, дезинфікуючі засоби
швидше знаходять доступ у клітину через водну фазу, тому водні розчини і
емульсії більш активно діють на мікробну клітину.
Проте значна
кількість препаратів, що їх застосовують для дезинфекції, а особливо для
дезинсекції і дератизації, є отруйними для людини і домашніх тварин. Тому для
запобігання випадковим отруєнням під час роботи з такими препаратами необхідно
суворо дотримуватися застережних заходів. Забороняється зберігати дезинфікуючі
речовини разом з легкозаймистими речовинами. Усіх працівників дезинфекційних
відділів СЕС і міських дезинфекційних станцій забезпечують спецодягом та
індивідуальними засобами захисту (халат, косинка, гумові рукавиці, окуляри,
респіратор). Прання спецодягу в домашніх умовах забороняється. Всі особи,
допущені до роботи з дезинфікуючими речовинами, обов'язково проходять
інструктаж з техніки безпеки. Слід пам'ятати, що розфасування цих речовин та
приготування робочих розчинів треба проводити в спеціально відведених для цього
приміщеннях у витяжних шафах. У разі випадкового попадання дезинфікуючої
речовини на шкіру необхідно негайно зняти її ватою, а шкіру добре промити проточною
водою. Всі препарати повинні мати етикетки з зазначенням назви речовини,
процентної концентрації та дати виготовлення.
До хімічних
дезинфікуючих речовин належать:
1. хлор і хлорвмісні сполуки (сухе
хлорне вапно, розчини хлорного вапна, хлорамін Б),проте їх зараз не використовують через низьку ефективність
2. галогени (йод, розчин Люголя,
йодонат),
3. окисники (перекис водню, перманганат
калію),
4. феноли (фенол, лізол), спирти
(етиловий, метиловий),
5. альдегіди (формальдегід, формалін),
6. кислоти (хлористоводнева, сірчана,
азотна, мурашина, оцтова, молочна), луги (каустична сода, кальцинована сода),
7. солі важких металів (ртуті дихлорид,
срібла нітрат),
8. барвники (брильянтовий зелений),
9. дезинфікуючі засоби побутового
призначення та і
В хірургії зараз використовують
бланідас.
ГАЛОГЕНИ
Найчастіше в
хірургічній практиці застосовують розчин йоду спиртовий, розчин Люголя і розчин
йодонату 5 та 10 % розчини йоду спиртові застосовують для обробки операційного
поля, змащування шкіри навколо рани тощо. Розчин Люголя використовують для
стерилізації кетгута та змащування слизових оболонок. Йодонат містить 4,5 %
чистого йоду і у вигляді 1 % водного розчину застосовується для знезаражування
операційного поля та рук хірурга при екстрених операціях.
ОКИСНИКИ
Перекис
водню (пергідроль) добре розчиняється у воді і легко розкладається на воду та
кисень, внаслідок чого є сильним окисником.. З % розчин перекису водню
застосовують при перев'язках для промивання гнійних ран. Перекис водню утворює
в рані піну, з якою видаляються дрібні сторонні тіла, згустки крові та гній.
Розчин такої ж концентрації використовують для дезинфекції інструментів, а для
генерального прибирання операційних користуються комплексом, що складається з 6
% перекису водню і 0,5 % миючого засобуКалію перманганат. Розчин калію
перманганату використовують для полоскання порожнини рота і горла (0,01— 0,1
%), спринцювання (0,02—0,1 %) і для обробки ран (2 %).
СПИРТИ
Спирт
етиловий 70 та 96 % використовують для дезинфекції шкіри рук, знезаражування оптичних
приладів, ріжучих інструментів, підготовки та збереження стерильного шовку.
Формалін —
40 % водний розчин формальдегіду. Це безколірна
В останні
роки для дезинфекції інструментів використовують розчини глутарового
діальдегіду, а також гіпохлориту натрію, які входять до складу препарату
«Сайдекс».
КИСЛОТИ
Багато
органічних та неорганічних кислот (хлористоводнева, сірчана, азотна, оцтова,
молочна, мурашина) пагубно діють на вегетативні форми патогенних мікробів, а
нерідко і на спорові. Однак у високих концентраціях кислоти руйнівно діють, на
метали, тканини, дерево, що робить їх малопридатними для широкої практики
дезинфекції.
ЛУГИ
Луги, як і
кислоти, смертельно діють на патогенні мікроби, спричиняючи набухання, осмос і
гідроліз клітинних білків. Вони мають не лише бактерицидні, але й спороцидні
властивості. До слабкодіючих бактерицидних лугів належать вуглекисла сода,
поташ, мило. Самостійно вони не мають дезинфікуючого ефекту, а відіграють
допоміжну роль. При додаванні до розчинів лугів гарячої води їхня
бактерицидність підвищується. При застосуванні гарячих водних лужних розчинів
забруднені предмети легше звільняються від жирових частинок, бруду, крові, що
сприяє кращому видаленню мікробів.
ДЕТЕРГЕНТИ
Детергенти —
миючі засоби (походить від латинського слова detergere — очищати) — синтетичні
речовини з високою поверхневою активністю, дезинфікуючими і миючими
властивостями. З точки зору іонної дисоціації детергенти поділяють на
неіоногенні та іоногенні. Останні в свою чергу ділять на катіонні (сполуки
четвертинного амонію), аніонні (мила) та амфотерні.
Мила, як і
солі жирних кислот, сприяють посиленому механічному очищенню, внаслідок якого з
предметів може бути видалено до 60- 90 % мікрофлори. Вони мають деякі
бактерицидні властивості, що посилюються при підвищенні температури розчину, і
сприяють розчинності деяких дезинфікуючих речовин, являючись таким чином
добрими емульгаторами. Мило не подразнює шкіру рук навіть при його
багаторазовому використанні.
ДЕЗИНФІКУЮЧІ
ЗАСОБИ ПОБУТОВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
Промисловістю
випускається велика кількість ефективних дезинфікуючих засобів побутового
призначення. їхня антимікробна дія забезпечується завдяки хлораміну, фенолам,
кислотам, лугам, що входять до їх складу. Дезинфікуючі засоби побутового
призначення широко застосовуються для навколишнього середовища, миття та
дезинфекції посуду, відбілювання та дезинфекції білизни, а також для загальної
дезинфекції в побуті та громадських місцях.Усі дезинфікуючі засоби, які
допускаються до використання, перераховані у відповідних нормативних
документах.
ПОТОЧНА
ДЕЗИНФЕКЩЯ
Поточну
дезинфекцію проводять в осередку інфекції багаторазово вприсутності хворого чи бацилоносія.
Мета
поточної дезинфекції: негайне знищення збудника інфекції після його виділення з
організму хворого чи бацилоносія з метою запобігання розсіюванню збудника
інфекції в навколишньому середовищі. Поточна дезинфекція проводиться медичним персоналом
лікувально-профілактичних закладів або особами, які доглядають за хворими.
Поточна
дезинфекція є обов'язковим заходом при перебуванні хворого в домашніх умовах,
зокрема, при грипі та інших гострих респіраторних захворюваннях. Вона необхідна
і в тих випадках, коли епідеміолог дозволяє залишити інфекційного хворого вдома
на час хвороби або коли залишення хворого вдома передбачено відповідними
інструкціями (скарлатина, хронічна дизентерія).
Поточна
дезинфекція проводиться в інфекційних стаціонарах, протитуберкульозних або
шкірно-венеричних диспансерах і кабінетах, дитячих закладах, пологових будинках
та інших об'єктах.
Основні
заходи при поточній дезинфекції — ізоляція хворого, багаторазове провітрювання
приміщень, волого-механічне прибирання приміщень (кімнати, палати, коридори,
туалет), знезараження виділень — кожен раз після дефекації при кишкових
інфекціях, знезараження харкотиння при інфекції дихальних шляхів, білизни —
після заміни або безпосередньо перед її пранням, посуду для їди — після
приймання їжі та інших предметів догляду за хворими.
ПОТОЧНА
ДЕЗИНФЕКЦІЯ В ОСЕРЕДКАХ ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ
У домашніх
осередках інфекційних захворювань поточну дезинфекцію організовує дільничний
медичний персонал. Виконують поточну дезинфекцію особи, які доглядають за
хворим, або сам хворий. Дільничний лікар при першому візиті до хворого
організовує первинні протиепідемічні заходи в осередку інфекції, а подальше
спостереження за їх проведенням проводить середній медичний персонал, в
обов'язки якого входить навчання осіб, які доглядають за хворим, методів
знезараження і контроль за виконанням призначених заходів.
Якщо хворого
можна лікувати вдома, йому необхідно створити найкращі квартирні умови. З цією
метою в квартирі вибирають сонячну, світлу, суху кімнату, яка добре
провітрюється. Якщо такої можливості немає, для хворого виділяють найзручнішу і
найсвітлішу частину однієї кімнати, відгородивши її ширмою. З кімнати виносять
зайві речі або накривають їх простиралом. Хворий повинен мати окрему білизну
(натільну і постільну), рушники, носові хустинки, посуд. Усі ці предмети
необхідно зберігати, прати і мити окремо від тих, якими користуються інші члени
сім'ї.
Кімнату
необхідно регулярно провітрювати, незалежно від погоди.. В теплу пору року
вікно або двері, що ведуть на балкон, чи кватирку треба тримати відчиненими
протягом усього дня і навіть вночі. Взимку чи взагалі в холодні дні, щоб захистити
хворого від холодного повітря на час провітрювання кімнати, його слід добре
вкрити в ліжку. Особливо старанно треба вкривати голову (теплою хусткою,
рушником). Найкращим є наскрізне провітрювання кімнати, коли повітря надходить
з протилежних боків кімнати. Проте при наявності хворого в кімнаті не можна
влаштовувати наскрізного провітрювання, краще провітрювати кімнату так, щоб
свіже повітря надходило лише з одного боку. Наскрізне провітрювання можна
допускати лише за умови переведення хворого на цей час в іншу кімнату. В
кімнаті, де є хворий, слід підтримувати рівномірну температуру, приблизно 18—
20 °С. Якщо хворі діти чи особи похилого віку, то температура в кімнаті має
бути вищою. Дуже важливо забезпечити доступ у кімнату природного денного світла,
яке сприятливо впливає на нервову систему хворого і підвищує захисні
властивості його організму. Крім цього, сонячне світло посилює обмін речовин,
поліпшує кровотворення і кровообіг, а також затримує ріст і розвиток
мікроорганізмів. Особа, яка доглядає хворого, має бути одягнена в халат, на
голову необхідно пов'язати косинку; в осередках інфекції дихальних шляхів
необхідно носити чотиришарову марлеву пов'язку. При виході з кімнати, де
перебуває хворий, халат та тапочки слід знімати, класти окремо від іншого одягу
і прикривати простиралом.
При
проведенні поточної дезінфекції в домашніх умовах найчастіше використовують
такі чинники: гарячу воду, мило, соду, синтетичні миючі засоби, прання,
кип'ятіння, провітрювання та інші методи, що не потребують використання
спеціальної дезапаратури.
Вологе
прибирання приміщення, в якому перебуває хворий, проводять 2 рази на день, а
при потребі й частіше.. Користуються спеціально виділеним для цього інвентарем
(відро, щітка, швабра, ганчірки). Підмітати кімнату починають від вікон, стін,
змітаючи сміття до середини кімнати і до дверей.. Потім вологою ганчіркою
протирають меблі і миють підлогу. Під час проведення поточної дезинфекції та
після її закінчення кімнату провітрюють, відкривши кватирки. Хворих, якщо вони
залишаються на цей час у кімнаті, необхідно накрити ковдрою. Інвентар, яким
користувалися під час прибирання, необхідно прокип'ятити протягом 15 хв і
висушити.
Хворий на
інфекційне захворювання повинен мати індивідуальний посуд, який треба зберігати
окремо від посуду інших членів сім'ї. Після прийому їжі посуд хворого
звільняють від її залишків, на 30 хв занурюють в 1 % розчин хлораміну, а потім
миють гарячою водою. Замість обробки хлораміном можна перед миттям посуду
прокип'ятити його у великій посудині протягом 30 хв у 2 % розчині соди (на 1 л
води додають 1 чайну ложку питної соди). Залишки їжі також мають бути
знезаражені. їх збирають в окремий посуд, найкраще в спеціальний бак з
покришкою, на 1 тод заливають 1 % розчином хлораміну і після цього висипають у
спеціальне місце для відходів.
Зняту з
хворого натільну і постільну білизну, одяг обслуговуючого персоналу збирають в
окремі мішки, кип'ятять у 2 % розчині соди протягом 15 хв від моменту
закипання. Потім віджимають, полощуть і перуть.
ПОТОЧНА
ДЕЗИНФЕКЦІЯ У ЛІКУВАЛЬНО -ПРОФІЛАКТИЧНИХЗАКЛАДАХ
Дезинфекція
у лікарні передбачає такі заходи: санітарну обробку поступаючих у стаціонар
хворих і дезинфекцію їхньої білизни та одягу; організацію та проведення
профілактичної та поточної дезинфекції усіх приміщень лікарні залежно від
режиму їх роботи; проведення дезинфекції та дератизації з метою знищення
побутових комах та гризунів і запобігання їх розмноженню; дезинфекцію
транспорту, який може бути джерелом поширення інфекції.
Поточну
дезинфекцію в лікарні проводять з метою запобігання виникненню
внутрішньолікарняної інфекції.
До заходів,
що блокують виникнення внутрішньолікарняної інфекції та забезпечують своєчасну
ізоляцію її джерел, відносять постійний бактеріологічний контроль і обстеження
можливих джерел та шляхів її поширення (хворі з гострою чи хронічною інфекцією,
персонал відділення, повітря палат і операційно-перев'язочного блоку,
інструментарій, апаратура тощо). Бактеріологічному контролю підлягають щітки
для миття рук, фартухи, змиви з рук, матеріал з операційного стола, столик
анестезіолога, наркозний апарат, ларингоскоп, шланги для підведення кисню тощо.
Обстеження персоналу відділень на носіїв золотистого стафілококу проводять 1
раз на квартал. Виявлені бактеріоносії підлягають санації до повного одужання. Працівників,
у яких не вдається ліквідувати хронічний запальний процес дихальних шляхів,
переводять на іншу роботу.
З метою
запобігання внутрішньолікарняної інфекції передбачено також використання
ефективних методів стерилізації і створення центральних стерилізаційних
відділень, застосування високоефективних методів обробки рук медичного
персоналу, виконання санітарних заходів із застосуванням ефективних
дезинфікуючих засобів.
ЗАКЛЮЧНА
ДЕЗИНФЕКЦІЯ
Заключну
дезинфекцію проводять в осередку інфекції одноразово після ізоляції хворого
(госпіталізація, виїзд, одужання, смерть). Мета: повне знезаражування об'єктів,
які могли бути заражені збудником.. Заключну дезинфекцію проводять в осередках
тих інфекцій, збудники яких стійкі в навколишньому середовищі. До них належать
чума, холера, поворотний тиф, рикетсіози, КУ-гарячка, черевний тиф, паратифи,
сальмонельози, дизентерія, гастроентерити і коліти, інфекційний гепатит А і
вірусні гепатити, поліомієліт, туберкульоз, дифтерія, менінгококова інфекція,
грибкові захворювання, глистяні інвазії та деякі інші.
Заключну
дезинфекцію виконують дезинфекційні бригади СЕС. До складу бригади входить
лікар-дезинфекціоніст і 1—2 дезинфектори. Бригада має бути оснащена
гідропультом, відрами на 5 і 10 л, щітками для чистки м'яких речей,
розпилювачами порошків і рідин, мішками для транспортування речей у
дезинфекційну камеру, тарою для дезинфікуючих засобів, чисте знезаражене
ганчір'я, клейончаті мішки для чистого і використаного ганчір'я, використаних
комплектів спецодягу, розфасовані дезинфікуючі засоби, халати, ковпаки або
косинки, респіратори, захисні окуляри, гумові рукавиці, мило.
Заключну
дезинфекцію необхідно провести в найкоротші строки, бажано негайно після
евакуації інфекційного хворого. Після прибуття в осередок інфекції керівник
попереджає всіх про дезинфекцію, визначає місце для зберігання верхнього одягу
бригади, одягає спецодяг, обстежує осередок і з'ясовує обставини, що зумовлюють
об'єм і зміст дезинфекційних заходів, намічає план проведення заключної
дезинфекції.
Роботу
розпочинають з приготування дезинфікуючих розчинів. Спочатку знезаражують
інвентар для прибирання (віник, щітки, ганчірки) шляхом занурення їх у
дезинфікуючий розчин. Для цього-використовують відра і тази для миття підлоги.
Потім орошують двері і підлогу в кімнаті, де перебував хворий, і в прилеглих
приміщеннях.
У кімнаті
хворого послідовно знезаражують його виділення, горщик, білизну натільну і
постільну, залишки їжі, посуд. Речі, що підлягають камерній дезинфекції,
укладають в щільні мішки, змочені дезрозчином. Потім знезаражують меблі,
батареї, стіни, підлогу. Після цього дезінфікують сусідні приміщення і місця
спільного користування.
ПРОФІЛАКТИЧНА
ДЕЗИНФЕКЦІЯ
Профілактичну
дезинфекцію проводять постійно, незалежно від наявності інфекційного
захворювання. Джерелом збудника інфекції можуть бути особи з хронічними і
затяжними формами захворювань, або ті, хто приховують своє захворювання чи не
знають про нього. Мета профілактичної дезинфекції: запобігти виникненню і
поширенню інфекційних захворювань та накопиченню збудників цих захворювань або
їх переносників у навколишньому середовищі.
Профілактичну
дезинфекцію проводять на окремих об'єктах, обмежених ділянках і на великих
територіях. Доцільно постійно проводити її в поліклініках, диспансерах, дитячих
консультаціях після закінчення прийому, а також у перервах між прийомами.
Особливо необхідна профілактична дезинфекція в місцях загального користування,
а також у місцях скупчення людей: на вокзалах, у транспорті, театрах, кіно,
дитячих закладах, школах, садках, гуртожитках, готелях, будинках відпочинку,
санаторіях, лазнях і душових, плавальних басейнах та ін. Постійні
профілактичні дезинфекційні заходи необхідні на підприємствах харчової
промисловості та в закладах громадського харчування.
За своїм
змістом профілактична дезинфекція може носити характер поточної дезинфекції
(миття склянок і посуду загального користування після кожного використання) і
заключної дезинфекції (хлорування води, пастеризація молока, які можуть містити
збудників інфекційних захворювань).
Великим
розділом роботи в плані загальних санітарно-протиепідемічних заходів є
проведення робіт по дезинфекції і дератизації приміщень і різних територій.
Методика
проведення профілактичної дезинфекції мало відрізняється від осередкової
дезинфекції. Однак при проведенні профілактичної дезинфекції ширше
використовують фізичні методи знезараження (висока температура), а також
пральні порошки, пасти, емульсії, мило, соду, тощо.
Контроль якості дезинфекції проводять візуально (санітарний
стан приміщення), хімічним (перевірка активності дезинфікуючих препаратів і
розчинів) і бактеріологічним (посів матеріалу на виявлення мікрофлори)
методами.
| 
