Загальновідомі побоювання людей вживати продукцію
з полів, на яких сільськогосподарські рослини вирощуються із застосуванням
гербіцидів і пестицидів. Загалом ці побоювання небезпідставні, оскільки є
незаперечні докази негативного впливу на здоров'я людини зазначених речовин. Як альтернативу
технологіям із застосуванням хімічних засобів захисту рослин вчені пропонують
сільгоспвиробникам генетичне модифіковані сорти багатьох сільськогосподарських
культур, які не бояться шкідників. Навколо цієї проблеми ведеться чимало
дискусій, як наукових так і навколонаукових. Разом з тим міжнародна спільнота
занепокоєна розвитком біоінженерних технологій і впровадженням результатів цих
розробок у практику. Передусім висловлюється тривога щодо можливості
неконтрольованого використання продуктів генної інженерії, а відтак заподіяння
шкоди довкіллю і здоров'ю населення.
Необхідність розвитку генної інженерії
зумовлюється як суто науковим інтересом — отримати можливість керувати процесом
відтворення живого організму, так і практичним — збільшення кількості населення
на планеті потребує збільшення обсягів виробництва продуктів харчування,
оскільки з різних причин біосфера за певних умов може не забезпечити цих
потреб.
Прикладами впровадження досягнень
генетично-інженерної діяльності може бути генетичне модифікована картопля, соя
та інші види сільськогосподарських рослин. Загальновідомий бум навколо вівці
Доллі.
Для того щоб не допустити неконтрольованого
поширення генетично модифікованих організмів і продуктів, що містять їх
складові, міжнародні організації формують своєрідну міжнародну
"законодавчу" базу у вигляді конвенцій, угод, протоколів. Щодо
біологічної безпеки міжнародна спільнота прийняла Конвенцію про біологічне
різноманіття і Картахенський протокол з біобезпеки. Країни, що приєднуються до
таких міжнародних документів, формують відповідну власну законодавчу і
нормативно-правову базу.
Верховна Рада України 29 листопада 1994 р.
прийняла Закон України "Про ратифікацію Конвенції про охорону біологічного
різноманіття" за № 257/94-ВР. На черзі — приєднання до Картахенського
протоколу про біологічну безпеку і прийняття Закону України "Про державну
систему безпеки під час здійснення генетично-інженерної діяльності".
Згідно з цими документами генетична інженерія
означає отримання нових комбінацій генетичного матеріалу шляхом позаклітинних
маніпуляцій з молекулами нуклеїнових кислот і введення створених конструкцій генів в організм, унаслідок чого
відбувається їх включення у геном цього організму і успадкування потомством. Генетично-інженерною
називається діяльність, пов'язана зі створенням, випробуванням і впровадженням
генетичне модифікованих організмів. Основним принципом державної політики щодо
генетично-інженерної діяльності є пріоритетність збереження здоров'я людини і
охорони довкілля порівняно з отриманням економічних переваг від застосування
генетичне модифікованих організмів. Отже, підтримуючи розвиток генної інженерії
в інтересах людства, держава передусім турбується про безпеку населення.
Упровадження генетичне модифікованих організмів можливе лише після всебічного
вивчення їх властивостей і однозначного доведення їх безпеки. Виправданість
такої політики можна пояснити на прикладах із спорідненої сфери: ввезення на
певну територію тварин чи рослин, не властивих цій конкретній екосистемі.
Відомо, яку шкоду було завдано сільському господарству Австралії, коли туди
завезли кроликів. Врешті екосистема з часом релаксує, і завезена тварина або
знайде екологічну нішу, або виродиться. На жаль, цього не сталося з
колорадським жуком, якого було завезено до Європи з Америки разом з картоплею.
| 
